Віктору Федоровичу Януковичу, Президенту України

Два відкритих листи Президенту України В.Ф. Януковичу від матері та колег Лисіної Т.В.

Два відкритих листи Президенту України В.Ф. Януковичу від матері та колег Лисіної Т.В.

Среда, 09 Марта 2011 г. 12:46 (ссылка)
Процитировано: 2
+в цитатник +поставить ссылку понравилось!
Прочитало: 1 за час / 6 за неделю / 30 за месяц
Ніла Дмитрівна Головня: Пане Президенте, зупиніть танки, під гусеницями яких шматується найдорожче!
«Ми обурені станом корумпованості та свавілля в наших судах»

«Із веселого хлопчика він перетворився на затравлене, нажахане звірятко, яке боїться своєї матері»

«Вікторе Федоровичу! Ми віримо Вам, Ви почуєте наш крик про допомогу і допоможете перервати цей кошмар, і повернете матері сина, а дитині – материнську опіку!»

Вельмишановний Вікторе Федоровичу!

Звертається до Вас відмінник освіти України, вчитель-методист Вишнівської ЗОШ I-III ст. з понад 40 річним стажем, матір двох дітей, бабуся...

Я б ніколи, знаючи Вашу, вельмишановний Вікторе Федоровичу, зайнятість, не наважилася потурбувати Вас, якби не кричущі надзвичайні обставини.

..Були часи, якщо приходило до когось горе – люди не вагаючись калатали в дзвони, щоб гуртом здолати біду. Нині неждане лихо прийшло в мою родину... Мова не йде про пожежу, яка знищує здобуті багаторічною працею матеріальні блага і наслідки якої можна перебороти, а про події на порядок гірші - про цинічне беззаконня, безсердечне руйнування «іменем України» основи основ людського – материнства, дитинства - тих одвічних цінностей, на яких тримається суспільство і без чого втрачає значення саме життя.

Апелюю до Вас, вельмишановний Вікторе Федоровичу, як до останньої інстанції - до гаранта Конституції України, оскільки корумповані інститути, які здійснюють правосуддя в державі, запропонували парадоксальне вирішення нескладної, з точки зору Європейського Суду з прав людини, в судовій практиці проблеми.

Зміст питання, з юридичної точки зору, банальний і він детально відтворений у касаційній скарзі моєї доньки Лисіної Т.В. до Верховного Суду України (додається): внаслідок подружньої зради чоловіка розпалася сім’я. Суд першої інстанції (Святошинський районний суд м. Києва) досить легко розібрався в обставинах справи і своїм рішенням 16. 06. 2009 р. місцем проживання малолітньої дитини Сергія – мого онука - визначив помешкання матері. Беззаконня почалося з ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва (у складі головуючого судді Антоненко Н.О., суддів Волошиної В.М., Панченка М.М.) – якою 1 жовтня 2009 р. скасовувалося рішення суду першої інстанції і передавалося справу на новий розгляд того ж таки суду, але вже в іншому складі (основним мотивом при цьому було те, що суд першої інстанції не виніс окремої ухвали про відмову від додаткових позовних вимог). Однак, маленької шпаринки виявилося достатньо, аби суд першої інстанції 28 травня 2010 р. в складі головуючого судді Мазур І.В. прийняв зовсім протилежне рішення і це беззаконня знайшло підтримку в ухвалі Апеляційного суді м. Києва від 3 серпня 2010 р. та досягло апогею у своєму безчинстві у Верховному Суді України. І через такий судочин вже роки моя донька Тетяна не бачить свого синочка, а я – свого онука. А її колишній чоловік вже позивається до державної адміністрації Святошинського району м. Києва, вважаючи, що нею виділено занадто багато часу (І,ІІІ тиждень місяця з п’ятниці 14.00 до неділі 19.00 та один місяць під час літніх канікул) для спілкування з власною дитиною. І парадоксально, що цей позов також розглядає сумнозвісна суддя Мазур І.В., більш того, вона відібрала справу у іншого судді (Кривов’яза А.П.), який розглядав позов моєї доньки «Про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною». Складається враження, що в Святошинському суді всі справи розглядає одна суддя Мазур І.В., з «легкої» руки якої моя донька вже 2 роки бачиться з сином лише під час перерв у ліцеї.

Нелюди-судді зважилися посягнути на найсвятіше! Якби у них була крапля людського, якби вони, безсердечні, відчули хоча б крихту того нашого душевного стану, вони б ні за які гроші не потурали б Лисіну С.П. та його матері, котра підштовхує сина на гниленький шлях у житті! Вони згоріли б із сорому! Не знайшлося кому зупинити циніків, навпаки, забагато виявилося бажаючих стати разом з нелюдами в одному ряду!

Тривалий час спостерігаючи за таким правосуддям, я зовсім по-іншому ніж раніше стала оцінювати діяльність поліцаїв, які співробітничали з фашистами у роки війни. У них більше честі, ніж у таких суддів, які не заради життя, а - грошей наважилися проводити підступні судові рішення! Нажаль, в суспільстві формується терпимість до таких виродків, тоді як раніше поліцаям навіть дихати вільно не дозволяли...

Не приведи Господи нашим ворогам відчути пекучі болі своїх дітей, бачити, як їх очі не просихають від сліз і як з місяця в місяць втрачають природні барви зінниці, як це доводиться бачити мені... І я вже не кажу про своє самопочуття, як матері, як бабусі, як педагога, як українки... Кому окрім мене відомо, з якою душевною раною ось вже два з половиною роки живе і трудиться моя кровинка і скільки сил додатково їй доводиться витрачати, аби добросовісно виконувати професійні обов’язки на педагогічній ниві в нових для себе надзвичайних обставинах.

Шановний пане Президенте, коли у людських стосунках закінчується мораль - повинні почати працювати закони і їх зміст має трактуватися однаково для всіх. Це буде по-людськи. А от в умовах, коли правосуддя розпочинає підігравати одній з сторін конфлікту – це означатиме, що для іншої розпочалася Сталінградська битва. Чи можуть ці нелюди зрозуміти, що материнство – це не гра з живими ляльками...

Шановний Вікторе Федоровичу, на моє глибоке переконання, не має значення одна чи тисяча матерів постраждає за такої репресивної системи. Своїм згорьованим серцем відчуваю, що лише один такий випадок здатен знищити вщент весь «благополучний» суспільний організм. Якщо у фундаменті України закладені можливості реалізації отаких сценаріїв, то, без всякого сумніву, на якомусь етапі свого розвитку така держава зникне навіки у чорній дірці історії. Ніхто ніколи не повинен посміти зашкодити материнству і дитинству! Я ніколи не визнаю такого закону, якщо він дозволятиме наругу над материнською Любов’ю. Я розумію, що світ в якому ми живемо жорстокий, що ми не з своєї волі інколи потрапляємо в надзвичайні життєві обставини. І ми згодні враховувати нові суттєві фактори у стосунках, що з’явилися, ми з повагою ставимося до прав іншої сторони, але ми ніколи не дозволимо знущатися над собою, своїми дітьми, онуками і дозволяти копирсатися в душі і різати по-живому. Фашисти були більш гуманніші – вони розстрілювали і вішали. І коли нам натякають, що це нова реальність на «юридично» окупованій території, до якої треба звикати, бо гроші стали диктувати правила життя – ми в таке не віримо і саме тому звертаємося з листом до Вас, як до останньої інстанції. Якщо ж, пане Президенте, вже нічого змінити не можна, то нехай нам першим побудують шибениці біля статуї сліпої Феміди, аби ми більше не страждали.

Суспільство нічого не варте, якщо воно знущається над святим - над материнством і дитинством. Для моєї родини нині триває справжня Сталінградська битва хіба з тією різницею, що у роки Великої Вітчизняної війни, то була священна для народу війна. А нині це протиборство – безчестя для всієї України. Бо у ролі фашистів виступає репресивна державна система.

Пане Президенте зупиніть танки, під гусеницями якого шматується найдорожче!

Я вдячна органам опіки і піклування Вишневої міськради Києво-Святошинського району Київської області та Святошинського району м. Києва, Святошинській держадміністрації м. Києва, педагогічному колективу за місцем роботи доньки, всім її друзям, які підтримали нас у складних життєвих обставинах.

Вважаю, що судді, які допустили прийняття незаконних рішень, повинні назавжди бути відсторонені від правосуддя як такі, що зганьбили свою честь і заплямували честь України, від імені якої вони висловлювали рішення. Вношу відповідне клопотання до Вищої ради юстиції.

Також вважаю, що психолог, який працював з моїм онуком і надавав упереджені довідки в суд не має права на практику в такій відповідальній сфері діяльності. Все починається з байдужості, у т.ч. коли совість продають за гроші.

Кожний неправильний вчинок, кожна помилка спричиняє ланцюгову реакцію і в кінцевому результаті призводить до повної деградації моральності. І таке паскудство потрібно нарешті зупинити. Інакше, яке суспільство ми будуємо і ради чого нам тоді залишається жити. Я все життя живу заради дітей та онуків, підростаючого покоління. А тепер виходить інші «сучасні» цінності?

Додаток: КАСАЦІЙНА СКАРГА на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 травня 2010 р. в цивільній справі № 2- 5601-1/2010р. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 3 серпня 2010 р.

З повагою,

Підпис

Адреса

Вельмишановний пане Президенте!

Звертаємося до Вас із величезною надією, у стані крайнього відчаю.

Ми, колектив кафедри іноземних мов Київського національного університету будівництва і архітектури, дуже схвильовані долею нашої колеги ст. викладача Лисіної Тетяни Володимирівни.

Восени 2008 року чоловік Тетяни Володимирівни заявив, що у нього є інша жінка і вигнав її разом з 5-ти річним сином із своєї квартири (ні вона, ані дитина не були прописані у нього). Тетяна разом з дитиною повернулися до мами у м. Вишневе. Аби не завдавати зайвих переживань сину, садочок не змінювала, возила з Вишневого в Київ. Тетяна дуже страждала через розрив з чоловіком. 17 грудня 2008 року чоловік забрав сина з садочка і у телефонній розмові повідомив, що дитина житиме з ним. 29 грудня Тетяна Володимирівна звернулася до Органу опіки та піклування Вишнівської міської ради та після телефонної розмови представника органу опіки з Лисіним С.П. (батьком дитини) була направлена до його офісу, щоб забрати сина. В офісі фірми «Велпак», яка належить родині чоловіка, Лисін С.П. її побив, завдав тілесних ушкоджень, в результаті яких вона перебувала на стаціонарному лікуванні. Після цього дитину не повернули, матері заборонили зустрічатися з сином. І почалися тортури. Півроку бідна матір не бачила своє дитя. А коли побачила – то не впізнала. Із веселого хлопчика він перетворився на затравлене, нажахане звірятко, яке боїться своєї матері. Дитина запитувала увесь час: «Чому ти мене кинула?», «Де ти була?», «Я тебе боюсь». Що ж батько зробив із власної дитини? Йому зовсім не шкода своєї дитини! (Наші колеги були свідками цих розмов). Шостий день народження сина Тетяна відсвяткувала на кафедрі – вона ридала, її хлопчика вивезли за межі Києва і не повідомили куди, аби матір не змогла привітати сина. І вона змушена була подати до суду позов «Про визначення місця проживання дитини». Що розглядали суди усіх інстанцій, включно з апеляційним, невідомо, оскільки висновки обох органів опіки та піклування двох районів(за місцем проживання батьків) були однаковими – дитина має проживати з матір’ю! Це рішення підтримав суд Святошинського району м. Києва під головуванням судді Миколаєць І.Ю., який 16 червня 2009 року виніс рішення визначити місце проживання дитини з матір’ю. Але це рішення, звісно, не задовольнило Лисіна С.П. і після його звернення до апеляційного суду м. Києва незрозуміло з яких причин суддя Антоненко Н.О. 1 жовтня 2009 року повернула справу на повторний розгляд у новому складі суду, при цьому не надавши достатніх аргументів щодо необхідності повторного розгляду!

Ми від колективу кафедри клопотали, щоб дитину залишили жити з матір’ю, свідчили у суді про адекватність, ніжне ставлення до сина, відповідальність нашої колеги. Все марно! Чоловік Тетяни 2 роки не подавав на розлучення, хизуючись у судах, що він хоче зберегти сім’ю. А сам живе з коханкою, яка всіляко принижує Тетяну, відвідуючи школу, в якій вчиться син Тетяни, та претендуючи на місце матері. А Лисін С.П. тим часом сміявся нам у вічі після судових засідань, запевняючи, що його гроші все вирішать. Все так і вийшло! Аморальним рішенням Святошинського районного суду м. Києва під головуванням судді Мазур І.В. від 28 травня 2010 року було визначено місце проживання сина Сергія з батьком Лисіним С.П. Зазначене рішення було залишене без змін ухвалою апеляційного суду міста Києва від 03.08.10.(суддя Шебуєва В.А.).

Тетяна тепер спілкується з дитиною у школі на перервах, дитина зростає без материнської ласки, постійно хворіє. А Лисін С.П., відчувши вседозволеність та можливість вирішення питань за допомогою грошей, і надалі ігнорує рішення органів опіки та піклування та перешкоджає матері у спілкуванні з сином!

22.11.2010 року ним було подано позов до Святошинського райсуду м. Києва, в якому Лисін С.П. просить суд скасувати розпорядження Голови Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації №1004 від 30.09.2010 року в частині визначення Лисіній Т.В. днів для участі у вихованні та спілкуванні її з малолітнім сином Сергієм, 2003р.н.( І, ІІІ тиждень місяця з п’ятниці 14.00 до неділі 19.00 та місяць під час літніх канікул). Йому здається, що це надто багато часу для спілкування сина з матір’ю!

За якимось дивним збігом обставин цю справу також розглядає сумнозвісна суддя Мазур І.В. (у приміщенні суду по вул. Жилянській, 142 у м. Києві працюють приблизно 8 суддів, які розглядають цивільні справи). Більше того, на засіданні суду, яке відбулося 17.02.2011 р. суддя Мазур вирішила об’єднати справу за позовом Лисіна до Святошинської районної у м. Києві державної адміністраціїї від 22.11.2010 р. та справу за позовом Лисіної Т.В. до Лисіна С.П. про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, розгляд якої було призначено на 9.02.2011 р. під головуванням судді Кривов’яза А.П. Таким чином, суддя Мазур І.В., всупереч заявленому їй відводу та заперечення проти об’єднання справ з боку Лисіної Т.В., власним рішенням відібрала справу у іншого судді цього ж суду. Рішення судді Мазур І.В. є цілком передбачуваним!

Ми всі – жінки. Ми маємо сім’ї, виховуємо дітей. Однак ми всі стурбовані тим станом незахищеності материнства та безпорадності наших дітей, що панує в нашому суспільстві! Ми обурені тим станом корумпованості та свавілля в наших судах, в яких все вирішують гроші, недосконалістю наших законів, які не можуть захистити права наших громадян, брутальною самовпевненістю у безкарності тих, хто зневажаючи будь-які закони і правила чинить наругу над беззахисними!

Вікторе Федоровичу! Ми віримо Вам, Ви почуєте наш крик про допомогу і допоможете перервати цей кошмар, і повернете матері сина, а дитині – материнську опіку!

З повагою, колектив кафедри іноземних мов Київського національного університету будівництва і архітектури.

ПІДПИСИ

С уважением, нижеподписавшиеся